„Діти Марії” для Ісуса!

20160821_111559

21 серпня 2016 року Божого, у храмі Пресвятої Тройці при Кам’янець-Подільському монастирі отців Василіян, після Святої Літургії відбувся виступ із участю спільноти «Діти Марії» з Бучацького василіянського монастиря. Через вірші та пісні у своєму зверненні до парафіян старались передати щось найсокровенніше, те, чим живуть і що носять у своїх маленьких, одночасно великих та люблячих серденьках. Особливу увагу звернули на всещедре Серце Ісуса та Його безмежне милосердя, яке так часто нас огортає і додає через дію Святого Духа сили та відваги у сьогоднішній час жити, працювати, боротись зі злом задля правдивого щастя в Бозі. По закінченні настоятель св. Обителі о. Макарій Солюк, ЧСВВ привітав їх і подякував від імені усіх парафіян за їхню доброту та щирість, якими живуть і діляться зі своїми ближніми. Також побажав надзвичайно вишуканій, милій та життєрадісній малечі Божого благословення і успіхів у навчанні, яке ось-ось розпочнеться.

Надзвичайно приємно було їх слухати, адже дитячий стан душі проходить через усе наше життя – саме воно спонукає нас шукати сенс життя, шукати Бога (В. Леві). Ми свідомі того, що завдяки дітям хочеться жити. З досвіду часто бачимо, що дитина вчить, навертає, робить люблячими своїх батьків і тим самим збагачує їхній життєвий простір добротою та щастям.

Цю подію хочеться завершити однією розповіддю про те, як дитина навчила своїх батьків.

Був один старенький дідусь. А був він уже так немічний від старості, що не міг добре ходити – ноги під ним дрижали. Майже нічого не бачив. Ані одного зуба не мав. Руки в нього так тряслися, що нічого не міг втримати. Як сидів при столі виливав їжу на нього. Син і невістка не могли дивитись на це байдуже. Приказали проте старому сідати коло печі і там подавали йому їсти у глиняній тарілці. А попри це давали йому дуже мало їсти. Дідусь сумно дивився на стіл, при якому сиділи його діти. З жалю не раз гірко плакав. Рясні сльози котились по старечому зморщеному лиці.

Сталось раз так, що під час їди задрижали старцеві руки, тарілка випала з рук і розбилась на кусочки. Невістка налаяла його за це. Старець нічого не відповів. Тільки застогнав важко.

Опісля купила вона дерев’яну тарілку і він повинен був із неї їсти. Одного дня чотирилітній внук сидів на землі і складав дощечки одну до другої.

„Що ти таке робиш?” – спитав батько дитину.

„Роблю маленьке коритце” – відповів хлопчина.

„А що ж з нього буде, на що воно здасться?” – питав далі зацікавлений батько – отак, щоб тільки щось говорити з дитиною.

„Воно буде для вас… як постарієтесь, щоб ви мали з чого їсти” – відповіла простодушно дитина.

Батько й мати глянули одне на одного. Стояли довго мовчки. Сльози покотились їм по обличчі. Мабуть здогадались… Вони побачили свою майбутність… Власна їх дитина відплатиться колись за їхнє нелюдське відношення до свого старенького немічного батька.

Взяли опісля старого до себе до стола і вже більше не гнівались на нього, як коли вилив що на столі чи розбив.

Дитина навчила недобрих безсердечних батьків, як мають обходитись зі стареньким здитинілим батьком.

Дитина – кажуть – маленька, вона нічого не розуміє, але так нам тільки здається…

Прес-служба монастиря

20160821_093151

20160821_095446

20160821_103858

20160821_105334

20160821_105629

20160821_105919

20160821_111141

20160821_105516

You may also like...