Отці василіяни. 295 років з часу заснування василіянського монастиря в Кам’янці

IMG_0048

Коли Василіянський  Чин був сильний,
сильною була й Церква. Треба його уважати
за вікове дерево,
корінь якого є святий
Папа Лев ХІІІ

При в’їзді в Старе місто Кам’янця на пагорбі велично і водночас скромно стоїть відбудована кам’яна церква Пресвятої Трійці. Називають її серед народу по-простому – Троїцька церква. Троїцьким названо і майдан, на якому церква збудована.

Свято-Троїцький храм – один з найдавніших у нашому древньому місті. Церква належить до монастирського комплексу Святої Трійці. Територія монастиря в XVIII–XIXст. займала частину міського кварталу, обмеженого з півдня провулком Гімназійним, з заходу − вул. Троїцькою, з півночі – Троїцькою площею, зі сходу – вул. Зарванською. Окрім вищезгаданої церкви, до монастирського комплексу входили: келії XVIII–XIXст., флігелі XIXст. та різні господарські будівлі. До нашого часу збереглися двоповерхові келії по вул. Зарванській, 10, розташовані в глибині монастирського двору, в плані мають форму літери “Г”, та одноповерховий будинок (флігель) по вул. Зарванській, 10-а, розташований вздовж вулиці, прямокутний в плані.

Про історію церкви неодноразово писалося на шпальтах місцевої преси. В XVI-XVIIст. церква була кафедральною (соборною) і при ній жили офіціали львівського православного єпископа. У час турецького панування церква була перетворена на мечеть. На початку XVIIIст. церква стала греко-католицькою (уніатською). З 1722 року при церкві оселилися ченці – базиліани (василіяни), котрих перевів сюди з Перемишльської дієцезії львівський греко-католицький єпископ Атанасій Шептицький. Саме ченцями-василіянами було розбудовано монастир. В 1793р. Поділля, внаслідок другого поділу Польщі, відійшло до складу Російської імперії. Один за одним виходять укази Катерини ІІ про ліквідацію на приєднаних до Росії землях греко-католицької митрополії та всіх єпископатів, а також монастирів. Кам’янець-Подільський василіянський монастир ліквідовано на основі указу від 12 квітня 1795р., але остаточно він припинив своє існування 27 листопада 1795р. Василіанську Свято-Троїцьку чернечу обитель в Кам’янці, як і багато інших василіянських монастирів, було перетворено на православну. Ченці василіяни, які на той час перебували в монастирі, в переважній більшості перейшли до василіянського монастиря в Почаїв, решта – розійшлися по василіянських монастирях Галичини. В Кам’янці-Подільському залишився лише один василіянин – прокуратор о. Йосиф Банульський. За його активного сприяння в 1805р. Кам’янецький міський суд, переглянувши справу про виселення ченців-василіян з монастиря Пресвятої Трійці, визнав перебування православних монахів в цьому монастирі незаконним і присудив повернути його законним господарям – ченцям-василіянам. Але втручання департаменту Сенату, куди звернувся православний єпископ Іонікій, поклало край суперечці про приналежність монастиря. Сенат визнав, що суд перевищив свої повноваження і монастир надалі залишився православним. Його було включено до штату першокласних, як кращий, на той час, з монастирів Поділля. Історик Сементовський у своїй книзі пише, що василіянський монастир Пр. Трійці мав фундушеві капітали, відписані монастирю різними жертводавцями, на ці кошти були збудовані монастирські будівлі. Коли за часів Російської імперії, монастир було перетворено на православний, спадкоємці власників, які колись підписали фундуші на користь монастиря, відмовились від сплати процентів, оскільки вони були заповідані виключно для василіян.

Протягом часу, що Свято-Троїцька церква і монастир були православними, будівлі монастиря зазнали чимало змін і реконструкцій. Після революції 1917р. монастир був закритий, в 1922р. нерухоме його майно було націоналізоване. В 1929р. частина приміщень монастиря була передана для влаштування студентського гуртожитку, в післявоєнний час головний корпус монастиря використовувався під гуртожиток радгосп-технікуму. Свято-Троїцьку церкву було зруйновано шляхом підриву в 1935 радянською владою, пошкоджена будівля церкви була розібрана до фундаменту. На місці колишнього храму було розбито сквер.

Василіяни повернулися до Кам’янця-Подільського знову лише 1995 року.

Цьогоріч виповнюється 295 років з часу появи ченців-василіян у нашому місті, більше того, в 2017 році виповнюється 400 років із моменту реорганізації василіянського чернецтва, що увінчало реформу монашества в Київській Митрополії, з’єднаній з Римським Престолом. Чимало кам’янчан є парафіянами Свято-Троїцької церкви, де на сьогодні служать отці-василіяни, та й туристи, прогулюючись містом відвідують храм. А що ми знаємо про цих ченців? Як зародилася їхня спільнота, чим займалися василіяни в Кам’янці з моменту їх тут появи і чим сьогодні живе Свято-Троїцький монастир в Кам’янці-Подільському? Ось на ці питання спробуємо дати відповідь у цій статті.

Василіянський чин в Україні – найдавніший. І до 1906р. на українських землях був єдиний (крім, звісно, латинських). Початки його губляться в Київській Русі, де ще до прийняття християнства русини практикували чернечий спосіб життя. Запроваджували його монахи-місіонери з Візантії. І вже за князя Володимира на горах київських “монастирі і чорноризці появилися”. Перші чернечі осередки в Русі – то монастир св. Юрія і св. Ірини, які заклав Ярослав Мудрий на честь свого небесного покровителя (хресне ім’я князя – Юрій) та своєї дружини шведської королівни Інгегарди, яка в хрещенні прийняла ім’я Ірина. 1051 роком датоване постання Печерського монастиря, пов’язане з особою св. Антонія. Монастирі безнастанно множились. Лише в Києві їх було 17. Усі вони керувалися Уставом Теодора Студита, а фактично – Правилами Василія Великого, що їх на прохання св. Феодосія переписали йому в Константинополі. Феодосій переклав ці правила на тодішню руську мову і запровадив у своїй обителі, а звідти вони поширились по всіх монастирях держави.

В основі Василієвих правил лежала подвійна любов: любов до Господа і любов до людей. “Якщо ми живемо посторонньо від людей, – писав св. Василій, – ми не можемо ні тішитись зі щасливими, ні плакати з тими, що терплять”. Звідси соціальний момент Василієвого подвижництва. Він був не лише досконалим монахом, душпастирем, єпископом (архієпископом-митрополитом), – він був вмілим, енергійним організатором. Під час нищівної посухи 367 року він продав рештки свого маєтку і роздав нужденним, до жертовності спонукав і місцевих багатіїв; пізніше біля Кесарії розбудував місто, яке в народі назвали “Василіадою”, де, окрім церкви та будинків священників і духовенства, були готелі для прочан, притулки для пристарілих, шпиталь для хворих, сиротинці, школи – тобто цілий комплекс добродійних закладів. Це було конкретне втілення Василієвих Правил, які закликали братів-монахів любити ближнього як самого себе. Ці правила були складені на підставі чернечого досвіду самого Василія, а, отже, посильні для виконання і спиралися на Святе Письмо. Теодор Студит говорив: “Я проповідник. Я виконавець правил Великого Василія”. Стосовно самого терміну “василіяни”, то він був у вжитку в Україні вже в ХІст. У “Каталозі пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові 1233-1799” ( Київ, 1972р.) вміщено понад 1133 документи, і багато з них вказують, що той чи інший монастир – “василіянський”, що там живуть “василіянські монахи” тощо. Найдавніша грамота про те, що монастир у Львові іменується як “василіянський”, датована 12 листопада 1371р.

Об’єднання п’ятьох унійних монастирів у Чин св. Василія Великого (паралельна назва – Віленська Конгрегація св. Трійці) закріпило василіянську назву офіційно, документально.

Ця епохальна для ЧСВВ і всієї Церкви подія відбулася в липні 1617р.

Василіянський чин Святого Йосафата, заснований на духовній спадщині святого Василія Великого, своєю організацією, у майже такому вигляді як Чин діє сьогодні, завдячує митрополитові Йосифові Веляминові Рутському і св. Йосафатові Кунцевичу. За період існування Василіянського чину було два великі періоди “знищення” чи “забуття” його історії. Перший, це коли російський уряд скасував Унійну Церкву в Білорусі, Литві і на Правобережній Україні. На цих територіях храми і сам Чин були просто стерті з лиця землі – храми стали або православними, або римо-католицькими, або просто перетворились на руїни. Другий період – комуністично-атеїстичний режим, коли здобутки Чину в першій половині ХХст. були примусово знищені.

Те, що відрізняє Василіянський Чин від інших чинів чи згромаджень – це його харизма. Харизму Василіянському Чинові надав в світлі правил Святого Василія Великого Київський митрополит Йосиф Велямин Рутський, коли скликав капітулу з п’яти унійних монастирів Київської Церкви, об’єднав їх під проводом одного настоятеля – Протоархимандрита, надавши назву руський Чин святого Василія Великого. Тривалий час Василіянський Чин був “школою єпископів”, бо всіх єпископів і митрополитів обирали винятково з його лав. З 1617р. до 1839р. із сімнадцяти митрополитів Київської Митрополії п’ятнадцять були василіянами. Серед них представник роду Шептицьких – Лев Шептицький, зрештою і сам Андрей Шептицький – найбільший ієрарх УГКЦ в ХХ сторіччі. Чин дав Церкві і 80 єпископів, серед яких двоє проголошені Блаженними, а також святого священномученика Йосафата Кунцевича. Ченці-василіяни впродовж чотирьох століть займаються всебічною душпастирською роботою, проповідуванням Слова Божого, шкільництвом, видавничою діяльністю. Шкільництво колись було винятково справою церкви і василіяни свого часу провадили одночасно близько двадцяти колегій по всій Речі Посполитій, а ще, крім того, багато менших примонастирських шкіл. У наш час освітою займається держава, але в Україні Чин, наприклад, провадить колегіум для юнаків в Бучачі на Тернопільщині. Свого часу мали василіяни кілька видавничих центрів і друкарень, зокрема у Вільнюсі, Супраслі, Почаєві та Уневі. В наш час діє друкарня у Жовкві та видавництво отців-василіян «Місіонер».

Реформа, проведена 1617р., а саме об’єднання п’яти монастирів у Чин св. Василія Великого стала досить знаковою. Поволі, але неухильно до ЧСВВ приєднувалися інші монастирі. З часом до оновленого ЧСВВ приступили 36 монаших домів, врешті-решт це зробили всі монастирі на території Білорусі, Литви й України (тобто в Галичині й Правобережжі). Цьому сприяла і мученицька смерть Йосафата Кунцевича 1623 року.

Наприкінці XVIIст., в період 27-річного панування турків на Поділлі, майже всі монастирі нашого краю припинили свою діяльність. Але вже з початком XVIIIст., як свідчать дослідники церковної і чернечої минувшини – М. Ваврик, ЧСВВ, І. Патрило, ЧСВВ, а також Ю. Сіцінський та ін., на Поділлі знову починає процвітати чернече життя. У загальному в XVIIIст. на подільській землі було 56 монастирів, серед них 18 василіянських. Василіяни заново відновлювали знищені чернечі обителі. Деякі василіянські монастирі виникають на новому місці, як-от у 1722р. у Кам’янці-Подільському. Присутність отців-василіан у нашому місті веде свій відлік від 22 травня 1722р. Сюди, за розпорядженням єпископа Львівсько-Галицько-Кам’янецького Атанасія Шептицького прибули василіянські ченці з Перемишлянської дієцезії. Першим настоятелем Кам’янець-Подільського василіянського Свято-Троїцького монастиря був о. Іоан Машкевич, ЧСВВ. Будівля монастиря була збудована за ігумена Йосифа Прутницького в 1746-1747рр. Монастирський будинок являв собою двоповерховий корпус келій завдовжки 30м, розташований з відступом від вулиці Зарванської. Кімнати- келії знаходились лиш з західної сторони будинку, а з другої сторони вікна освітлювали широкий коридор. Житлових одиночних келій було 9. Була одна трохи більша келія для настоятеля. Поряд була відведена кімната для монастирської бібліотеки. У цьому ж будинку була кухня та їдальня. На південь від церкви ще з XVIIст. стояв другий будинок вздовж вул. Троїцької, що називався «владичним», з підвалом. Протягом XVIIIст. уніатський Свято-Троїцький монастир було розбудовано в межах садиби, що займала майже весь пагорб між сучасними Зарванською і Троїцькою вулицями. Солідну частину садиби займав розкішний сад.

На Дубенській капітулі (1745р.) монастир було віднесено до другої категорії монастирів, які були спроможні утримувати численну чернечу братію – 8 і більше ченців. Рішенням сейму з 1750р. Кам’янець-Подільському василіянському монастиреві було підпорядковано всі монастирі Подільського воєводства. Монастир Св. Трійці був в числі «вокальних» монастирів провінції. «Вокальними» називали ті василіянські монастирі, ігумени яких допускалися до участі в Капітулі і мали право голосу в ній.

При монастирі діяло братство Пресвятої Трійці, засноване 19 червня 1735р. Атанасієм Шептицьким. Перше його засідання у Кам’янці відбулося 15 квітня 1741р. Першими його братчиками стали 12 шляхтичів і міщан міста. В 1745р. на одних таких зборах побував і засновник братства, єпископ Атанасій Шептицький. Особливо численними були збори братчиків на празник Св. Трійці та на свято Онуфрія – одного з покровителів василіянського чернецтва.

У 1759р. при монастирі було засновано василіянську богословську школу-новіціат для 12-15 новаків, хлопців, що бажали вступити до монастиря. Школа знаходилася в одноповерховому кам’яному будинку з 12 келій. Ректором школи був ігумен монастиря, він же був професором богослов’я, інші викладачі називалися лекторами. Першим ректором школи був о. Феофілакт Орищац. Надалі її ректорами були в різні часи отці-василіани: Орест Нахімовський, Анастасій Петровський, Онуфрій Тучапський та ін. Рішенням комісії народної освіти (едукаційної комісії) у Варшаві в 1764р. було прийнято рішення про відкриття при монастирі школи по львівському зразку, а ще польський уряд постановив створити тут повітову школу із шляхетним конвіктом. Але 1793р. Поділля, як і вся Правобережна Україна, внаслідок другого поділу Польщі, відійшло до Російської імперії, і цим далекосяжним планам не судилося здійснитися.

У 1919р. – в часі встановлення української влади в Кам’янці Симоном Петлюрою – василіянин о. Йосафат Жан, який був тоді капеланом української Галицької Армії, виклопотав в міського уряду гектар землі біля університету та 45 млн. гривень від уряду Петлюри на будівництво церкви та монастиря. Виготовленням архітектурних планів, документацією та самим будівництвом почали займатися двоє отців з Галицької провінції – о. Анастасій Калиш та о. Онуфрій Бурдяк, але наступ радянських військ знівечив їхні благородні плани.

За всю історію василіянської чернечої обителі в Кам’янець-Подільському ігуменами монастиря були: Іоан Машкевич, Дам’ян Загачевський, Самуїл Юркевич, Йосафат Пруницький, Домеціан Яновський, Марціан Алексевич, Йосафат Янчицький, Йосиф Дзіоковський, Сильвестр Защевський, Феофілакт Орищац, Орест Нахімовський та ін. З часу відродження монастиря з 1995р. ігуменами були бр. Давид Кулинич, о. Йосиф Будай,ЧСВВ, о. Венедикт Деркач, ЧСВВ, о. Єремія Рибаков, ЧСВВ, з 6 березня 2016р. – о. Макарій Солюк, ЧСВВ.

На сьогодні спільнота монастиря невелика: 3 отці-василіяни і 1 брат (о. Макарій Солюк, ЧСВВ – настоятель храму та монастиря, о. Пантелеймон Саламаха, ЧСВВ, о. Елевтерій Геншляк, ЧСВВ і бр. Рафаїл Герич, ЧСВВ). Теперішні отці василіяни так само відкриті до спілкування, провадять активну роботу з парафіянами, від найменших до дорослих. Кожного тижня відбувається катехизація для діток, зустрічі молодіжної спільноти “Око Бога” та молитовна група “Матері в молитві”. Влітку на парафії щорічно проводяться для малечі “Веселі канікули з Богом”. Серед молоді є студенти з інших міст, тут у молодіжній спільноті вони, знаходячись далеко від рідної домівки, відчувають духовну опіку отців і дружню підтримку від спільноти. Кожного разу з нагоди свят проводяться різноманітні заходи з залученням молоді і дітей. У церкві співає чоловічий хор.

Синод єпископів Української Греко-Католицької Церкви під час останньої сесії, яка відбулася у Львові-Брюховичах 4-11 вересня 2016 року, поблагословив загальноцерковне відзначення в 2017 потрійного Ювілею: 400-річчя реформування Василіянського Чину Святого Йосафата, 380-ї річниці з дня смерті митрополита Йосифа Велямина Рутського і 150 років канонізації св. Йосафата Кунцевича.

У кожному василіянському монастирі під час цього Ювілейного року відбудуться заходи, пов’язані з його відзначенням, переважно при нагоді храмових празників або інших урочистих подій. На основі повноважень, отриманих від Папи Франциска, Апостольська Пенітенціарія 20 жовтня 2016р. видала декрет про оголошення Ювілейного року 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата, у якому зазначено, що під час цього Ювілею ченці-василіяни та вірні, які разом із ними будуть брати участь у його відзначенні, можуть отримати повний відпуст. Декрет Апостольської Пенітенціарії окреслює час тривання Ювілейного року: від 12 листопада 2016 року – аж до 25 листопада 2017 року.

У монастирському храмі Пресвятої Трійці в Кам’янець-Подільському таке святкування відбудеться на храмовий празник 5 червня 2017 року.

У храмі кожного дня отці-василіяни відправляють дві Святі Літургії: вранці та ввечері. Також ченці моляться та відправляють інші богослужіння: Утреню та Вечірню, Молебні та Акафісти, молитви за оздоровлення тіла і освячення води, за мир та спокій в Україні, за здоров’я і щасливе повернення до своїх родин воїнів, які перебувають в зоні бойових дій на Сході нашої держави.

Найголовніший акцент у парафіяльному житті монастирського храму отців василіян робиться на потребі частого прийняття Святих Тайн Покаяння та Євхаристії, так як нам радить Ісус Христос: «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Йоан 6:53-54). Саме тому монахи-священники під час проповідей та зустрічей закликають парафіян усіх вікових категорій вивчати науку Христа і жити нею, часто сповідаючись та причащаючись.

Основна проблема отців-василіян на сьогодні – це відсутність приміщення, де можна було б провадити духовні зустрічі з парафіянами, заняття з дітьми та конференції. Адже ченцям самим доводиться мешкати у двох кімнатах колись свого, василіянського монастиря, а тепер гуртожитку, що були повернені їм владою. На даний час отці ведуть відбудову приміщення вздовж вул. Зарванської. Є надія, що коштом небайдужих кам’янчан, жертводавців незабаром ці плани здійсняться, і василіянський монастир повстане, отці-василіяни зможуть відновити його колишню велич і значимість.

Людмила Чайковська,
екскурсовод державного історичного музею-заповідника

You may also like...